Вітаю Вас Гість | RSS | Внести до закладок | Зробити стартовою
Прикарпатська ЛЕДІ
Головна Реєстрація Про нас Мапа сайту
Жіночі теми

Кулінарія

Коментованні статті
• Щоб персик плодоносив, крону формують під кущ
• "КАМАСУТРА" РЕКОМЕНДУЄ: ЗАБУДЬТЕ ПРО ПОЗИ
• Відпочинок в Болгарії
• "Мікропарник" з пластикової пляшки
• Гладке тіло – без проблем
• Язик по-французьки
• Про фітнес: все і для всіх
• Для чого жінкам чоловіки?
• Узори для гачкування
• Бугенвіллія

Категорії форуму


Украинская Баннерная Сеть





Олекса Воропай "Український одяг"
26 квітня 2007

Приступаючи до розмови про український народній одяг, ми розглянемо ті фактори, що мали і мають вплив на формування народнього побуту взагалі і зокрема одягу. Головніші з тих факторів такі:
Зовнішнє оточення або природні умови, де проходиті» життя нашого народу: добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів — гаї, сади та широчінь степових про сторів.
Культурна спадщина, що її ми дістали від своїх предків: матеріяльні явища побуту та звичаї й обряди. Іншими словами — матеріальна і духова традиція нашого народу.
Культурні зв'язки, взаємини, що складаються з іншими народами. Головніший момент тих взаємин — вплии сусідніх культур.
І, нарешті, останній, дуже важливий момент: мистецькі здібності народу. Цей фактор — логічний висновок від трьох попередніх.
Усе це разом являє собою могутню рушійну силу куль турного проґресу народнього побуту.

Але не всі ці чинники впливають з однаковою силою по всій території України.

Якщо взяти народній одяг і розглядати його в окремим частинах нашої батьківщини, то перше враження буде це одяг різних народів. Бо ж, гуцульські ногавиці і наддніп рянські шаравари, подільська сорочка і поліська сукіт мають чимало відмін!

Ця відмінність залежить від двох причин: природ і и умови місцевости та запозичення від сусідів.

Одяг найрухливіший елемент з усього комплексу народнього мистецтва, такий елемент, що не тільки леї і сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, ***вини в одязі Мода — вигадка міста, а місто — культурі.....
центр. Це робить вивчення одягу цікавим і в той сам ми час — складним. Український народній одяг вивчати ко ще тому, що народ наш живе на величезній території з різними природніми умовами та неоднаковим вплип' •
474

сусідніх народів. Крім того, народ наш прожив складне історичне життя повне боротьби і неспокою. Все це не сприяло збереженню чисто національних прикмет по всій території України. Найбільше відмінностей у пограничних районах — вплив сусідів, а найменше у центральних місцевостях України, де національних прикмет збереглося найбільше.
Отже, приступаючи до розгляду українського народнього одягу, ми заздалегідь сподіваємось, що той одяг в окремих частинах України має на собі вплив народів, з якими дана місцевість межує. Вийнятком є суміжні райони з Росією, бо ж, як відомо, Московщина не мала культурного впливу на Україну, навпаки: вона підпадала сама культурним впливам нашої батьківщини.

Таким чином: Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Запоріжжя являють собою частину України, яка найменше відчула на собі зовнішніх впливів. Крім того, ця частина української землі напротязі історичного життя нашої батьківщини мала найдовший період самостійного культурного розвитку. Це колишня Гетьманщина та землі Січі Запорізької. Тут, на цій території України, всі види національного мистецтва розвивалися найкраще та з найменшим впливом чужинецьких культур.

Розуміється, що й народній одяг тут зберігся найліпше — одяг центральної України. З цим одягом, цілком справедливо, і пов'язується поняття про національний одяг. Всі ж пограничні території — Кубань, Полісся, Волинь, Лемківщина, Бойківщи-на та Гуцульщина й Буковина — мають свій народній одяг; місцевий або реґіональний.

Регіональний одяг

Український національний одяг має такі характеристичні прикмети: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвої оздоби — збережене почуття міри. Це ті властивості нашого національного одягу, що надають йому переваги перед народніми одягами інших народів.

Якщо ми переглянемо одяг наших пограничних місцевостей, то побачимо таке. На Кубані в основі регіонального одягу є одяг центральної України, колишнього Запоріжжя, але сюди вже увійшли елементи, запозичені від сусідніх кавказьких народів, найбільший вплив черкесів.
На Сході, як я вже казав, ми не маємо особливих відмінностей в одязі Слобідська Україна нічим особливим не відрізняється від колишньої Гетьманщини; тут москалі щодо народнього мистецтва ніякого впливу не мели.

На Півночі найхарактеристичніші властивості в одязі виявлені на волинському Поліссі Чоловіки тут носять сорочку «на випуск», носять теплі безрукавки, довгі свити і навіть личаки. Жіноче ж вбрання зовсім подібне до вбрання центральної України, але на тлі білого полотна тут переважають яскраві червоні вишивки, що інколи заміняються червоними тканними смужками. А це вже те, чого немає в одязі центральної України, але є у білорусів та поляків, звідтіля поліщуки і запозичили.
На Холмщиниі, на західній Волині та на північно-захід-ньому Поділлі довгі свитки обшиті кольоровими стрічками чи шнурівками, смугасті спідниці та деякі відміни накриття голови пояснюються сусідством з поляками. Одяг галицького Поділля стоїть ближче до вбрання Наддніпрянщини, але й тут відчувається вплив сусідів. На Буковині, Басарабії та узбережжі Дністра на Поділлі свити, кожушки та кептарі оздоблені барвистим орнаментом, вишиття на рукавах і грудях жіночих сорочок мають на собі вплив румунів.
Найскладніше та найяскравіше — народне вбрання гуцулів: хутряниці-кептарі, короткі свитки-гуні, що їх носять наопашки та характеристична гуцульська манта. Тут же і яскраві кольорові тканини, чудесні, високомистецькі, речі! А оздоби зі шкіри, металеві ґудзики... Багато дечого гуцули запозичили від мадярів та південних слов'ян.

У бойків багатство вбрання зникає. Бойківські довгі кептарі та лейбики оздоблені скромніше. Одяг бойка бідніший і значно простіший. Тут немає «гуцульських розкошів», але й немає багато запозиченого від сусідів. Правда, у бойківському одязі збереглося найбільше прикмет старовинного слов'янського одягу, і це велика заслуга бойків.

У лемків, що живуть по сусідству зі словаками, ми знайдемо жіночі легкі сукні та широкі білі накриття голови, що спадають на плечі Пишно вишиті груди на кептарях — тут вони вже називаються «катанками». Чоловіки носять «чуги» — верхній одяг з фальшивими рукавами. Чуги лемки носять наопашки, так само, як гуцули гуні. Рукава чуги чоловіки на Лемківщині використовують як торби, йдучи на працю до лісу чи худоби. Усе це те ж саме, що можна бачити у словаків. Нарешті, вбрання українців Закарпаття у великій мірі змадяризоване, але не все! Гуцули на Закарпатті ще добре зберегли культурну традицію свого народу.
476

І ось ми обійшли все п®граииччя української землі і по дорозі дуже коротко переглянули регіональний одяг кожної місцевости зеярема. Ми бачили відхилення місцевого одягу від одягу центральної України. Ті відхилення пояснювали запози^жням від сусідів, але не завжди їх можна так пояснювати. Яіицв уважно придивитися до вбрання поліщуків, що межують з білорусами, можна бачити, що тут не ЗЯКОЗИЧЄНЕЯ чи ие тільки запозичення, а багато спільних риє у біловусів і українців не тільки в одязі — в інших елементах побуту. Тут — не запозичення, а спільність культури на підставі глибокого етнічного споріднення. Це те, чого ми н« знаходимо ні на південному, ні на східньому, ні на західиьому пограниччях.

Національний одяг

Національний одяг — це вище поняття, ніж одяг регіональний. Якщо місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частину України, якусь провінцію, то національний одяг — всю Соборну Україну, націю!
Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг — як символ, що його вій проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті — збереження національного одягу — проявився здоровий народній інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї — все це надійний захист від національного занепаду.

Основою мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко. Цей стиль проявляється у перебільшеннях основних форм — «бароккових перебільшеннях», як ось рукава жіночої сорочки. Крім того, національний одяг — це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива та спеціяльну декоративну тканину, плахту.
Артистичне багатство національного одягу ще виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. А разки червоного намиста й кілька барвистих стрічок завершують ефект гармонійної цілости національного одягу українських дівчат. Вишиття та мереживо на одязі — свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду наших жінок, майстерність, що передається від покоління до покоління, традиція! Той факт, що національний одяг тепер, а особливо тут на еміграції, не модний, ще не визначає, що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцями.

Отже, збереження національного мистецтва, одягу — це не відсталість, як іноді кажуть нам наші вороги. Навпаки, це глибоке почуття батьківщини та вірности традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу!

Національний одяг — це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України!

Мистецькі оздоби

У мистецьких оздобах національного одягу ми знаходимо дві частини — змінну і незмінну. Візьмімо, для прикладу, вишиття на одязі. Змінною частиною є колір і деталі візерунків, але стиль і зміст вишиття залишаються незмінними. Зміни залежать від зовнішніх впливів, від враження, яке справили подібні речі на вишивальницю, коли вона побачила їх вперше. Причиною ж сталости, по-стійности основного стилю є глибокий зв'язок з етнічними особливостями народу. Наприклад, змінюючи, під впливом міської моди, деталі орнаменту на вишитті сорочки, наші вишивальниці не відважуються змінити розташування вишивки: полики, комірчик, пазуха. Не відважуються змінити старовинний зміст оздоби української жіночої сорочки. Борис Крижанівський ') пише, що ще за його пам'яті, понадпів століття тому, в Ольгопільськім повіті на Поділлі вишивки з червоних перетворилися на червоно-чорні, потім на зовсім чорні, а ще пізніше знову почали повертатися до червоного кольору. Це була, як він думає, зміна моди. Мода змінювалася на колір, а сам малюнок, що нагадує заставки староукраїнських книг, лишався непорушним.
У вишивках полтавських рушників за останні десятиліття затратилася штрихівка. Орнамент зробився густим, різко червоним, почала з'являтися техніка «хрестом», але квіти, облямовані гірляндою, незважаючи на всі перекручення, ще міцно тримаються на рушниках.
У всіх подібних випадках можна відокремити нашарування, зміни, бо вони нетривкі, легко минаючі, на тлі
') Крижзнівський Б. «Вивчення народнього мистецтва в етнологічних дослідах». Етногр. Вісник. Київ, 1927, кн. 5.
478

національного стилю. Ці нашарування звичайно бувають занесені від сусідніх народів, але не завжди. Є випадки, коли такі аналогії зустрічаються не в сусідніх народів, а в далеких країнах, серед племен, з якими вже тепер ніякого зв'язку немає. Прикладом такої аналогії може бути оздоба дівчат на західніх землях України — «дробинка» або «силянка», від слова «силяти», нанизувати. Це рід намиста, що виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистин. На іншій українській території ця оздоба цілком невідома. В Україні невідома, а на далекій півночі у фінських племен вона є і називається «гайтан». Ще один приклад. Коли вивчаємо зірчасті килими Полтавщини і килими середньоазійські, бачимо, що вони генетично пов'язані між собою.

Аналогії культур віддалених народів, при уважному їх вивченні, ведуть нас у глибинні нетри давно минулої історії. Так, «дробинка» прийшла до Галичини з Мадярщини, а до Мадярщини занесли її угри, які прийшли на цю територію у ІХ-му столітті по Христі Що ж до полтавських килимів, то елементи східньої культури в українському народньому мистецтві — не рідкість. Україна ж колись мала жваві торговельні зв'язки з східньоазійськими народами.

Все це нам доводить, що немає на світі ізольованих культур, та проте народне мистецтво, незважаючи на сторонні впливи, завжди має свій стиль, своє коріння, що сягає найглибших верств етнічних особливостей народу.

Мистецтво і побут

Народне мистецтво — мистецтво декоративне, воно має прикладний характер, а тому тісно пов'язане з побутом. Щоб зрозуміти основний зміст і закони розвитку народнього мистецтва, потрібно вивчати його у зв'язку з народнім побутом. Розглядаючи мистецтво тільки і виключно на загальному тлі народнього життя, ми зможемо його зрозуміти. Та не тільки зрозуміти, а й пізнати, яку величезну вагу має народне мистецтво для етнологічних досвідів.

Особливо національний одяг, як мистецтво, не можна розглядати ізольовано від побуту. А народній побут пов'язаний з фолкльором: піснями, казками, народнім повір'ям та прислів'ями. Все це і буде фоном, тлом, на якому народне мистецтво буде розглядатися у цій книжці.

МАТЕРІЯЛИ, З ЯКИХ ВИГОТОВЛЯЄТЬСЯ НАРОДНІЙ ОДЯГ

Хутро

Клімат України, як відомо, досить сув®рий, і теплий одяг нашому наеелегано завжди був потрібний не менше як на шість, а то й на сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро завжди було найулюбленішим матеріялом для виготовлення верхнього теплого одягу, як для чоловіків, так і для жінок. Колись наші нредки вживали для одягу хутро з диких і свійських тварин. З свійських найбільше використовувались вівці, а з диких — ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї Карпатських гір ожені. Тепер здебільшого кожухи шиють з овечих шкір і тільки вельми заможні люди мають кожухи з лисищ. Вовки, ведмеді та олені вже рідко зустрічаються в українських лісах, а тому й не диво, що кожухи з хутра мрсх тварин стали великою рідкістю. На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось куниць, соболів, горностаїв, бобрів та білок.

З старих літературних пам'яток відомо, що вже в IX— ХП століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврен-тіївського літопису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній куниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дерев'янам платити їй данину хутром У тому ж літописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк коли сідали на княжий стіл, то роздавали хутряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор «Слова о полку Ігоревім», що жив у ХП-му столітті, нарікаючи на руських князів, писав:
«А князі самі собі крамолу кували, а поганий самі з побідами рискаючи по руські кій землі, данину займали: зо всякого двора білку».
480

У тій же старокняжій поемі Ярославна, плачучи на путивлівській стіні, примовляє:

«Полечу я зозулею по Дунаю, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці...»

З стародавньої народньої творчости довідуємось, що в стародавній Україні кількістю хутра та хутряного одягу визначалося багатство господаря. В одній колядці співається:

В тебе шуби соболеві, Горностаї королеві...

А в галицькій щедрівці говориться про те, як багата ґаздиня, відправляючи свою челядь на лови, наказує їй:

Тур-оленя вбийте,
Роги зщибите, шубу здіймите,
Ой, принесіте та повісьте,
Та повісьте в новій світлиці,
В новій світлиці та на стіночці,
Все ж то-то буде, гей, ґадзиночці.

І це, як видко із змісту щедрівки, є найбагатший подарунок ґаздині від її челяді

У Лаврентіївському літописі під роком 1068-м читаємо таке: «Дворт» жт> княжь розграбиша, безчисленое мно-жьство злата и сребра, кунами и б%лью...» Як бачимо, в стародавній Україні-Русі хутро розцінювалось нарівні з сріблом і золотом.

Про стародавніх чинбарів та кожем'яків маємо багато згадок у народніх казках та переказах. Найстарша та, мабуть, і найцікавіша з цих казок є казка про Кирила Ко-жем'яку; тут Кожем'яка змальований як народній багатир-силач, бо ж «він шкіри м'яв, а тому й багато сили мав... а сили мав так багато, що й лютого змія поборов таки того, що жив під Києвом та людей хапав». Саме тому, що такому важливому героєві народньої казки приписується ремесло кожем'яки, ми можемо бачити, яке велике значення в стародавньому побуті мав одяг з вичинених шкір.

Тканини

Поруч з обрібкою хутра в Україні вже з давніх-давен люди вміли виробляти тканини з льону, коноплі та з овечої вовни. Всі ці тканини виробляються кустарним, чи, краще сказати, домашнім способом.
Льон — це одна з найстарших культурних рослин, яка плекалася на наших землях ще в період дохристиянської доби. Конопля була запозичена нашими предками від іранців, але теж дуже давно, бо насіння коноплі було знайдено в могилах, які датувалися періодом поганських часів. Обидві ці рослини згадуються в церковних постановах Ярослава Мудрого: «Аще человек-ь имет-ь красти коноплю или лень и всякое жито».
Овеча вовна та вовняні тканини згадуються в літературних пам'ятках уже з ХІ-го століття. Так, в «Ізборнику Святослава» читаємо: «Оть вл'ьньї сьі а не отт> льну...», а в житії Теодосія Печерського літописець Нестор згадує про «руками прядущю вл-ьну...». Крім того, залишки вовняних тканин, як і тканин з льону, часто знаходять археологи, розкопуючи могили стародавніх слов'янських поховань на території нашої батьківщини.
З чужинецьких, привізних тканин найпоширеніший по всій Україні був шовк, що в старих літературних пам'ятках називається паволокою.
У староукраїнській перерібці повісті про Девґенієве діяння ') знаходимо таке місце: «А теща подасть ему дра-гих поволок зелених тридцять...» Шовк відігравав колись визначну ролю в одязі заможнього українського населення. Починаючи з середини ХУІ-го століття, в Києві та в Переяславі встановилася велика торгівля привізним чужинецьким товаром. В подорожніх записках Михайла Литвина, який був на Україні в році 1550-му, читаємо, що в Києві «...така велика кількість дорогих шовкових одягів, дорогоцінного каміння, соболів та інших дорогоцінних ху-тер, що мені самому траплялося бачити шовк, який коштував дешевше ніж у Вільні льон...» 2).

Німецький лікар Самуель Ґотліб Ґмелін, що побував на Україні в році 1770-му, писав у своїх записках: «...одяг носять бавовняний, шовковий і суконний, міцно підперізуються шовковими поясами» 3).
Одночасно з шовком на Україні було багато привезеної з чужинецьких країн тяжкої золотої парчі, а також і оксамиту. Про оксамит згадується у «Слові о полку Ігоревім» —
«...помчаша (русичі) красніє дівки половецькіє, а с ними злато і поволоки, і драгие оксамити».
') «Девґенієве діеніє», пам'ятка староукраїнського письменства, візантійська героїчна поема про героя візантійсько-арабської боротьби X в. Василя Діґенія-Акрита, прийшла до нас, мабуть, у південно-слов'янській редакції і перетворилася в казку.
2) Січинський В.-. «Чужинці про Україну». Прага 1942, стер. 48.
3) Січинський В.: стор. 149.
482

Зустрічаються згадки і про олівір, тканий золотом. В Іпатіївському літопису під роком 1252-м читаємо: «Кожух олівіра грецького і кружеви золотими ошит...» Отже, населення княжої та гетьманської України широко користувалося дорогоцінним матеріялом для свого одягу.
В кінці ХУПІ-го століття, коли російська цариця Катерина ІІ-га скасувала Гетьманщину, зруйнувала Запорізьку Січ та закріпостила осиротілих селян, населення України збідніло. Тоді вже тільки шляхта та невеличка частина міщан могли купувати дорогоцінні експортні тканини. Переважна більшість українського населення, тобто селяни, все менше і менше вживали для свого одягу шовк, оксамит і парчу. Тканини власного виробу стали майже єдиним матеріялом для вжитку українських селян. Але і тканини власного виробу з льону, коноплі та вовни були досить високої якости. Так, про українське сукно вже в середині XIX століття добре відзиваються чужинці, які відвідували Україну. Один із таких відгуків ми знаходимо в одного з найбільших письменників Франції того часу, Оноре де Бальзака, що в 1850-му році побував у селі Верхівцях на Київщині. В своєму листі до рідних він писав: «Верхівці мають досить велике населення, тут існує суконна фабрика, дуже добра. Мені роблять кожух на сибірській лисиці на зиму з тутешнього сукна, і це сукно варте французького» 4).

Що ж до українського селянського полотна, а особливо полотна з льону, то його ще й тепер залюбки вживають для чоловічих сорочок та жіночих суконь не тільки в Україні, а й тут, за кордоном. Щодо грубости ниток селянське домоткане полотно ділиться на три основні види, а саме: найгрубшу рядовину, середню «десятку» та най-тоншу «дванадцятку». Рядовина вживається на верхній робітний одяг для чоловіків, з «десятки» шиють сорочки, а «дванадцятка» йде переважно на жіночий одяг, рушники та скатерки.

Тепер уже в Україні, як і скрізь по всьому світі, побудовані нові текстильні фабрики з наймодернішим ткацьким устаткуванням, але тканини домашнього селянського виробу ще довго будуть існувати по наших мальовничих селах та хуторах як одна з найулюбленіших галузей народнього промислу.

www.vyshyvanka.ucoz.ru
 (голосів: 2)
Переглядів: 5206 | Додав: Antiq | Коментарі (1)





Красота и Здоровье, Парфюмерия, Духи
#1 написал: JeryBitguina (14 травень 2015 03:45)
generic soft cialis sildenafil generico sildenafil citrate tabletsbuy levitra online with no prescription trouver levitra viagra patent expirationpropecia birth defect acheter propecia lyon propecia for prostate healthonline consultation propecia propecia dosificacion before and after propeciaviagra for women viagra purchase without perscription viagra effects on blood pressure


Запрошуємо відвідати

Авторизація
Логін
Пароль
 



Жіночий форум



Украинская Баннерная Сеть

Популярні статті

Погода



Лічильники











мужской портал

Шановні відвідувачі! Ви також можете додавати свої статті на сайт! Для цього необхідно зареєструватись, реєстрація займе всього кілька секунд, але Ви станете повноцінним редактором сайту. РЕЄСТРАЦІЯ

© Copyright 2007-2010 Прикарпатська леді. Всі права захищені. Передрук матеріалів сайту в Інтернеті можливий лише при активному гіперпосиланні www.lady.if.ua. Використання матеріалів у друкованих ЗМІ та інших немережевих напрямках без письмового дозволу власника сайту суворо заборонене!